Стягнення пені до повного виконання зобов'язань повністю відповідає законодавству

Відповідно до п. 4.2. оплата за товар здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно рахунку-фактури, який є невідємною частиною даного договору. Строк відтермінування становить 30 календарних днів з дати отримання товару покупцем.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків щодо оплати вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 72 313 грн. 90 коп. основного боргу, 7 881 грн. 22 коп. пені, 7 231 грн. 39 коп. штрафу, 5 315 грн. 17 коп. інфляційних.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 8.3. договору, у випадку порушення строків оплати за отриманий товар, передбачених п. 4.2. даного договору, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару.

Відповідно до п. 8.4. договору за прострочення виконання зобовязання покупець зобовязаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 7 881 грн. 22 коп., штраф в сумі 7 231 грн. 39 коп. та інфляційні в сумі 5 315 грн. 17 коп.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобовязання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК), у тому числі мають право повязувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (повне виконання покупцем своїх зобовязань з оплати).

Сторони у пункті 8.4. договору врегулювали відносини щодо розміру й терміну сплати пені за несвоєчасну оплату поставленого товару. Крім іншого, цей пункт договору повністю відповідає положенням частини шостої статті 231 ГК. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що шестимісячний строк, встановлений у ч. 6 ст. 232 ГК України, до правовідносин сторін не застосовується.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 21.06.2017 р. у справі №910/2031/16 (3-432гс17).

Судом перевірено розрахунок пені, штрафу, інфляційних та встановлено, що при розрахунку інфляційних позивачем допущено арифметичні помилки. Після проведеного судом перерахунку розмір інфляційних за визначений позивачем період часу повинен становити 3 682 грн. 24 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 72 313 грн. 90 коп. основного боргу, 7 881 грн. 22 коп. пені, 7 231 грн. 39 коп. штрафу, 3 682 грн. 24 коп. інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.