Про правильність нарахування пені та обчислення строку позовної давності

8.5. Відповідно до частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

8.6. Касаційний господарський суд виходить з того, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо несвоєчасної оплати орендної плати) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі.

8.7. Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

8.8. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11 та від 11.12.2012 у справі №10/065-11.

8.9. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

8.10. Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

8.11. Відповідно до пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

8.12. Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.

8.13. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.

8.14. Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18.

8.15. Верховний Суд зауважує, що приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

8.16. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.01.2020 у справі №910/17753/18, щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України. Так, суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам ТОВ "Еко-Драйв" щодо необхідності застосування частини шостої статті 232 ГК України.

8.17. Суди попередніх інстанцій здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку суми пені заявленої до стягнення з відповідача за порушення строків внесення орендних платежів у період з 05.11.2018 - 05.11.2019 та здійснюючи власні розрахунки пені, залишили поза увагою, достеменно не встановили та не надали оцінки тому коли виникла заборгованість у зв`язку з порушенням відповідачем строків внесення орендних платежів у період з 05.11.2018 по 05.11.2019 та у якій сумі (у якому розмірі) з урахуванням пункту 7.8.2 Договору, яким сторони погодили порядок зарахування коштів, що надходять як орендна плата за Договором від орендаря (відповідача).

8.18. Крім того, судами достеменно не встановлено сум та дат здійснення ТОВ "АЕУ Енерго" відповідних орендних платежів за Договором.

8.19. За таких обставин судами достеменно не встановлено з яких сум та за який період здійснено нарахування пені та чи підлягають такі вимоги позивача задоволенню. Натомість здійснюючи перерахунок заявлених до стягнення сум пені суди попередніх інстанцій фактично обмежились лише перевіркою розрахунку позивача на дотримання вимог частини п`ятої статті 254 ЦК України, що вказує на те, що судами порушено вимоги процесуального законодавства щодо всебічності, повноти, об`єктивності дослідження доказів у справі та обґрунтованості судового рішення (статей 86, 236 ГПК України).

8.20. Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій як доказ у справі на підтвердження заборгованості ТОВ "АЕУ Енерго" враховано акт звіряння взаємних розрахунків підписаний та скріплений печатками сторонами за період з 01.09.2017-16.05.2018 відповідно до якого станом на 16.05.2018 заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 376 053,27 грн. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені за порушення строків внесення орендних платежів у період починаючи з 05.11.2018 по 05.11.2019. Так, безпідставним є посилання на вказаний акт звіряння взаємних розрахунків сторін який визначає суму боргу станом на 16.05.2018 на підтвердження заборгованості яка утворилась після 05.11.2018. При цьому позивачем на підтвердження виконання ним умов договору у заявлений період надаються акти надання послуг за Договором у період з вересня 2018 по жовтень 2019.

8.21. До того ж Верховний Суд наголошує на тому, що акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

8.22. З огляду на викладене, з урахуванням положень названого законодавства, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали повної та всебічної правової оцінки поданому Підприємством розрахунку заявлених до стягнення сум пені та наданим на його підтвердження доказам.

8.23. За таких обставин, враховуючи мотиви, викладені у розділі 8 цієї постанови, частково знайшли своє підтвердження доводи ТОВ "Еко-Драйв", викладені у касаційній скарзі.