Відповідальність за порушення зобов'язань за договором

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог чинного законодавства та звичаями ділового обороту.

Але, як показує практика, своєчасне і належне виконання сторонами своїх зобов'язань в даний час, скоріше, виняток, ніж правило. Тому сумлінна сторона змушена застосовувати до контрагента спеціальні заходи, спрямовані на підтримку рівня платіжної дисципліни.

Господарський кодекс (ГК) України (ст. 217) передбачає такі заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання - штрафні санкції.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний зробити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її зобов'язання.

Види штрафних санкцій

З норми ст.230 ГК України випливає, що цей Кодекс виділяє три види штрафних санкцій: неустойка, штраф, пеня. А стаття 549 Цивільного кодексу (ЦК) України визначає штраф і пеню як різновид неустойки. Таким чином, ст. 230 ГК України вступає в певне протиріччя з нормами ст. 549 ЦК України, так як з її змісту випливає, що штраф і пеня мають самостійний характер. Однак що саме необхідно розуміти під такою неустойкою і як її обчислювати, ГК України не уточнює, як, втім, не розкриває і поняття "штраф" і "пеня". Більш детальна інформація міститься у вищезгаданій ст. 549 ЦК України:

1. Штраф - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Штраф, по суті, встановлюється за будь-яке порушення зобов'язання;

2. Пеня - неустойка, що обчислюється у відсотках пов суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня встановлюється за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання боржника.

Іноді правильний розрахунок пені викликає певні труднощі, тому рекомендуємо скористатися калькулятором пені для обгрунтованого розрахунку санкції.

Однак робити висновок про те, що пеня як спосіб забезпечення виконання зобов'язань може застосовуватися виключно за порушення грошового зобов'язання, на відміну від штрафу, для якого ч. 2 ст. 549 ЦК України такі обмеження не передбачені, не можна з наступних причин.

Виходячи з ч. 4 ст. 231 ГК України для застосування штрафної санкції у вигляді грошової суми, яка визначається як процентне співвідношення до суми невиконаного зобов'язання, не потрібно, щоб зобов'язання було грошовим, необхідно лише, щоб воно мало грошову оцінку (сума зобов'язання).

Тому при регулюванні відносин щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за господарськими зобов'язаннями необхідно керуватися нормами ГК України (ст.231) як спеціальними нормами, які передбачають особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Необхідно також відзначити, що зміст ст. 230 ГК України виключає можливість погашення штрафних санкцій майном, відмінним від грошових коштів. І в цьому також спостерігається протиріччя зі ст. 549 ЦК України, яка допускає сплату штрафних санкцій і в іншої, відмінної від грошової, формі.

Згідно ч. 2 ст. 230 ГК України суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання - споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.