Проценти за користування грошовими коштами та пеня

Стягнення процентів за користування грошовими коштами на рахунку та пені за порушення строків виконання платіжного доручення

20 червня 2017 року Справа № 910/23209/16 Вищий господарський суд України

"Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, під час вирішення спору про відшкодування шкоди слід виходити з презумпції вини заподіювача шкоди, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Однак, відповідач не довів обставин відсутності його вини у спричинені збитків позивачу. При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на неможливість виконання ним в березні 2016 року платіжного доручення позивача у зв'язку з встановленими в ПАТ "Промінвестбанк" обмеженнями згідно з постановою правління НБУ № 74/БТ від 15 лютого 2016 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до категорії проблемних", з огляду на те, що такі доводи не підтверджені жодними доказами, зазначена постанова відсутня в матеріалах справи. Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею та, відповідно, позивач не міг бути обізнаним про наявність жодних обмежень Національного банку України щодо виконання відповідачем платіжних доручень позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у даній справі, наявні всі складові елементи складу правопорушення, з якими законодавство пов'язує застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, у зв'язку з чим вважає, що суди правильно та обґрунтовано задовольнили позовну вимогу про стягнення з відповідача 1 042 579,00 грн. збитків, завданих позивачу внаслідок порушення відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору банківського рахунку № 227 від 01 квітня 2011 року та прострочення зобов'язань з виконання поданого позивачем в березні 2016 року платіжного доручення на переказ коштів в національній валюті.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Відповідно до п. 32.2. ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач за порушення строків виконання платіжного доручення клієнта банку (позивача) на переказ грошових коштів зобов'язаний відповідно до вимог закону сплатити позивачу проценти за користування грошовими коштами клієнта та пеню, а позовні вимоги про стягнення зазначених сум у даній справі є обґрунтованими.

За відсутності визначення договором банківського рахунку розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта та у разі неприйняття банком вкладів на вимогу, банк відповідно до ч.1 ст. 1061 Цивільного кодексу України зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України (аналогічна правова позиція викладена в Листі Верховного Суду України від 01 квітня 2012 року з посиланням на постанови Верховного Суду України у справі №3-58г10 від 13 грудня 2010 року, у справі №3-13гс11 від 14 березня 2011 року та у справі №3-51гс11 від 06 червня 2011 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 81 099,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 134 550,00 грн. пені за порушення банком строків виконання доручення клієнта, проведені позивачем розрахунки зазначених сум є арифметично правильними: сума процентів розрахованими позивачем, виходячи з розміру облікової ставки НБУ від суми невиконаного платіжного доручення № 229 від 03 березня 2016 року та пеня розрахована виходячи зі встановлено ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розміру 0,1 відсотка від суми простроченого платежу, а період прострочення визначено до дати фактичного закриття поточного рахунку (23 березня 2016 року).

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зменшення розміру пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з огляду на те, що зменшення розміру санкцій в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України є правом суду, а не обов'язком та відповідачем в свою чергу не доведено та судами не встановлено наявності виняткових обставин, які могли бути підставою для зменшення розміру заявленої позивачем неустойки, зокрема доказів на підтвердження скрутного майнового стану відповідача, тощо.

Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, зменшення розміру збитків, про що просив відповідач в прохальній частині відзиву на позов з посиланням на положення ст. 233 ГК України, чинним законодавством не передбачено".