Судова практика. Спори, що виникають із сімейних правовідносин про стягнення аліментів. Справа № 572/1762/15-ц

П О С Т А Н О В А

25 квітня 2018 року, м. Київ

Справа № 572/1762/15-ц

Провадження № 14-37цс18

Велика Палата Верховного Суду розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року в цивільній справі за позовом про збільшення розміру аліментів, стягнення заборгованості за аліментами, пені за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, по 400 грн. на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття; прострочену суму заборгованості за аліментами в розмірі 72 тис. 116 грн 85 коп. та пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 223 тис. 278 грн 18 коп.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2009 року на її користь з відповідача було стягнуто аліменти на утримання трьох дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно з дня пред'явлення позову до повноліття дітей. Оскільки відповідач не мав постійної роботи та не сплачував аліменти, вона змушена була звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 05 січня 2015 року з відповідача було стягнуто аліменти на утримання дітей - по 250 грн на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття. Оскільки відповідач не сплачував аліменти, утворилася заборгованість, яка станом на 26 лютого 2015 року склала 72 тис. 116 грн 85 коп., у зв'язку із чим позивачка має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 72 тис. 116 грн заборгованості зі сплати аліментів та 120 тис. грн неустойки за прострочення їх сплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення заборгованості за аліментами та пені за прострочення їх сплати, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 березня 2009 року по 31 грудня 2014 року в розмірі 17 тис. 205 грн 28 коп. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із зазначеним рішенням апеляційного суду, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції незаконно відмовив їй у стягненні на її користь суми несплаченої заборгованості за аліментами в розмірі 72  тис. 116 грн 85 коп., оскільки раніше виданий виконавчий лист про стягнення аліментів відкликано з відділу державної виконавчої служби, а заборгованості відповідач не сплатив. Окрім того, апеляційний суд узяв до уваги та поклав в основу судового рішення наданий відповідачем помилковий розрахунок пені за прострочення сплати аліментів.

Також ОСОБА_3 зазначає, що застосований апеляційним судом спосіб нарахування розміру пені не відповідає правовому висновку (правовій позиції), викладеному в постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13 та від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-149цс14. Вважає безпідставними посилання на постанову Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, оскільки ця постанова була прийнята після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 25 жовтня 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 грудня 2017 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

Абзацом першим підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 23 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів відступлення від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Суди встановили, що з відповідача на користь позивачки згідно з рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 13 квітня 2009 року на утримання трьох дітей - синів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, - стягувались аліменти в розмірі в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку до їх повноліття.

Рішенням цього ж суду від 05 січня 2015 року на утримання трьох дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнуто аліменти в розмірі 250 грн на кожну дитину щомісяця з дня набрання рішенням законної сили. Раніше виданий виконавчий лист про стягнення аліментів у розмірі 1/2 частини заробітку відкликаний з відділу державної виконавчої служби Костопільського районного управління юстиції. Згідно з довідкою відділу державної виконавчої служби Костопільського районного управління юстиції № 1634 станом на 26 лютого 2015 року заборгованість зі сплати аліментів складала 72 тис. 116 грн 85 коп.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 74 Закону України від21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.

Згідно із частиною третьою статті 74 цього Закону розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення в порядку, встановленому СК України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого СК України.

У частині дев'ятій цієї статті зазначено, що спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом.

Отже, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 74 згаданого Закону, відповідно до частини дев'ятої якої суд вирішує питання заборгованості лише в разі спору про її розмір.

З огляду на вищевикладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості за аліментами, як і висновки апеляційного суду про їх відсутність, є передчасними, оскільки судами не встановлено чи існує спір між сторонами щодо розміру заборгованості за аліментами.

Відповідно до статті 196 СК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Суд апеляційної інстанції визнав розрахунок розміру пені за аліментами, наданий позивачкою, помилковим та зазначив, що неустойку потрібно обчислювати з урахуванням правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, відповідно до якого за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць). 

Однак Велика Палата Верховного Суду України не може погодитися з такими висновками апеляційного суду та вважає за необхідне відійти від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справі № 6-94цс15 та наступних постановах з огляду на таке.

Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

?p=(A1?1%?Q1)+(A2?1%?Q2)+……….(An?1%?Qn), де:

?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131,132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), було визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, тому оскаржувані судові рішення на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 19 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.